присвята
ПРИСВЯ́ТА, и, ж.
1. Дія за знач. присвяти́ти, присвя́чувати.
Присвята збірників статей пам’яті славетних учених, що пішли з життя, — давня й благородна традиція (Літ. Укр., 7.IX 1971, 3).
2. Напис на початку твору, який вказує, кому присвячено або кому дарують цей твір.
Мажарин.. вручив Катерині книгу «Ідеальне подружжя» Ван де Вельде з відповідною присвятою (Вільде, Сестри.., 1958, 581);
Панас Мирний подарував їй рукопис своєї драми [«Лимерівна»] із зворушливою присвятою: «Високоталановитій Марії Костянтинівні Заньковецькій присвячує здивований автор..» (Рад. літ-во, 6, 1957, 60).
3. Художній твір, написаний на честь кого-небудь.
Він згадав навіть про день її народження і надіслав їй віршовану присвяту (Кол., Терен.., 1959, 146);
Теплі поетичні присвяти незабутньому товаришеві по перу [М. Рильському] прозвучали з уст А. Малишка, П. Воронька, Д. Павличка (Літ. Укр., 23.III 1965, 2).
Значення в інших словниках
- присвята — присвя́та іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- присвята — (кому) посвята, присвячення; (на книжці) дарчий напис. Словник синонімів Караванського
- присвята — -и, ж. 1》 Дія за знач. присвятити, присвячувати. 2》 Напис на початку твору, який вказує, кому присвячено або кому дарують цей твір. 3》 Художній твір, написаний на честь кого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
- присвята — ПРИСВЯ́ТА, и, ж. 1. Дія за знач. присвяти́ти, присвя́чувати. Присвята збірників статей пам'яті славетних учених, що пішли з життя, – давня й благородна традиція (з газ.). 2. Напис на початку твору, який указує, кому присвячено або кому дарують цей твір. Словник української мови у 20 томах
- присвята — ПРИСВЯ́ТА (напис на початку твору, який вказує, кому присвячено або кому дарують його; художній твір, написаний на честь когось), ПОСВЯ́ТА. Мажарин.. Словник синонімів української мови
- присвята — Присвя́та, -ти; -вя́ти, -вя́т Правописний словник Голоскевича (1929 р.)