пробуджуючий

ПРОБУ́ДЖУЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до пробу́джувати 2, 3.

Шевченко свій голос пробуджуючий у народ пускає: Чия правда, чия кривда, І чиї ми діти? (Тич., III, 1957, 251);

Сонце! Яка сила, яке багатство барв криється в твоєму ранковому, все пробуджуючому промені… (Ряб., Золототисячник, 1948, 137).