проговорювати
ПРОГОВО́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРОГОВОРИ́ТИ, ворю́, во́риш, док.
1. перех. і без додатка. Те саме, що виголо́шувати 2.
Жебрак.. проговорює: «За ваше здоров’є [здоров’я] ..» (Хотк., II, 1966, 24);
І брат з братом обнялися І проговорили Слово тихої любові Навіки і віки! (Шевч., І, 1951, 263);
// Вимовляти, говорити певним чином.
Не сподівавсь ніхто, що Олексій так твердо проговорив старосвітське слово, хоч і тремтіло трохи в його голосі (П. Куліш, Вибр., 1969, 291);
Його думки були далеко, дуже далеко, він проговорив кілька слів ніби румунською мовою й знов загубив пам’ять (Ю. Янов., II, 1958, 53);
// перен., рідко. Бути, служити свідченням чого-небудь.
І нема тепер нічого, Що б тобі проговорило, Як велике товариство І жило тут, і кипіло (Щог., Поезії, 1958, 259).
2. тільки док., неперех. Говорити якийсь час.
Вантажники, моряки й рибалки.. Скільки прекрасних вечорів проговорили вони зі мною (Ю. Янов., II, 1958, 16);
Раптом директор стрепенувся: стільки проговоривши з Каргатом, він і досі не заїкнувся про мету свого приходу до нього (Шовк., Інженери, 1956, 74).
3. розм. Не помічати, пропускати що-небудь, захопившись розмовою.
— Ти глянь! Таки щука! І добряча! От були б з тобою проговорили щуку… (Кучер, Трудна любов, 1960, 84).
Значення в інших словниках
- проговорювати — прогово́рювати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- проговорювати — -юю, -юєш, недок., проговорити, -ворю, -вориш, док. 1》 перех. і без додатка. Те саме, що виголошувати 2). || Вимовляти, говорити певним чином. || перен., рідко. Бути, служити свідченням чого-небудь. 2》 тільки док., неперех. Говорити якийсь час. 3》 розм. Великий тлумачний словник сучасної мови
- проговорювати — ПРОГОВО́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРОГОВОРИ́ТИ, ворю́, во́риш, док. 1. що і без дод. Те саме, що виголо́шувати 2. Жебрак .. проговорює: “За ваше здоров'є [здоров'я] ..” (Г. Хоткевич); І брат з братом обнялися І проговорили Слово тихої любові Навіки і віки!... Словник української мови у 20 томах
- проговорювати — ВИГОЛО́ШУВАТИ (публічно звертатися до когось із промовою, привітанням, тостом і т. ін.), ПРОГОЛО́ШУВАТИ, ПРОМОВЛЯ́ТИ, ОРА́ТОРСТВУВАТИ, ПРОГОВО́РЮВАТИ, ПРОКА́ЗУВАТИ, ПРОРІКА́ТИ поет., уроч., РЕКТИ́ заст., поет., ВІЩА́ТИ заст., уроч., ВИРІКА́ТИ заст. Словник синонімів української мови
- проговорювати — Прогово́рювати, -рюю, -єш сов. в. проговори́ти, -рю́, -риш, гл. Проговаривать, проговорить. Не проговориш до його ні словечка. Кв. Словник української мови Грінченка