проклинати

ПРОКЛИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРОКЛЯ́СТИ́, прокляну́, прокляне́ш і рідко проклену́, проклене́ш, док., перех.

1. Піддавати прокляттю (у 1 знач.) кого-небудь.

— Проклинаю тебе, сину, — застогнав дід, — проклинаю на сім і на тім світі (Стор., І, 1957, 343);

— Проклинаю тебе, — закричав Панас в агонії, — проклинаю моєю останньою хвилиною! (Ю. Янов., II, 1958, 179);

Люди говорили, ніби її прокляв батько, прокляла мати, прокляв увесь рід (Н.-Лев., II, 1956, 340);

— Няньо сказав, коли не прийдеш додому, не підкоришся його волі, то він тебе прокляне! Ти більше не його дитина! (Томч., Жменяки, 1964, 125).

2. Клясти, лаяти, осипати прокльонами кого-, що-небудь, виражаючи різкий осуд, відчай, обурення, ненависть і т. ін.

Наймичка невсипуща Щовечір, небога, свою долю проклинає (Шевч., І, 1951, 315);

Устина побивається за чоловіком і проклинає промисловця, що відібрав у неї господаря (Чорн., Визвол. земля, 1950, 10);

Отак поспорять [люди], покричать; одні поблагословлять, другі прокленуть тодішні порядки, та й розійдуться (Мирний, І, 1949, 184);

Вирве старий Тарас сиве пасмо з своєї чуприни і прокляне і день, і годину, коли народив на ганьбу собі такого сина (Довж., І, 1958, 247);

*Образно. ..первісний соціалізм був утопічним соціалізмом. Він критикував капіталістичне суспільство,.. проклинав його.. (Ленін, 23, 1972, 45).

◊ Проклина́ти слід див. слід¹.

3. тільки док. Клясти якийсь час.

Цілу ніч проплакала та прокляла Марина Карповна свого чоловіка (Мирний, І, 1954, 157).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me