реберце
РЕБЕ́РЦЕ, я, с. Зменш. — пестл. до ребро́ 1.
Темна морська просторінь навкруг, і тільки сонце високе, зенітове смажить їх і тут, ллється на плечі дівчині, на голі Віталикові реберця, на густу темно-синю гладінь (Гончар, Тронка, 1963, 235);
Стецюра послужливо простяг йому реберце тараньки (Дмит., Наречена, 1959, 188);
Ой, дівчино, не в’яли, Мого серця не пали! Мого серця, Край реберця, Мого серця не пали! (Пісні та романси.., II, 1956, 122);
Спинні лусочки на боках тулуба [полоза чотирисмугого] гладенькі, посередині спини з невеличкими, але помітними реберцями (Визначник земноводних.., 1955, 126);
// ірон.
[Тарас:] А чом же вам його [пана] не смикнути гачечком під реберце, як шворкою відерце? (Голов., Поезії, 1955, 357).
◊ Ада́мове ребе́рце див. ада́мів.
Значення в інших словниках
- реберце — ребе́рце іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
- реберце — -я, с. Зменш.-пестл. до ребро 1). Великий тлумачний словник сучасної мови
- реберце — РЕБЕ́РЦЕ, я, с. Зменш.-пестл. до ребро́ 1. Темна морська просторінь навкруг, і тільки сонце високе, зенітове смажить їх і тут, ллється на плечі дівчині, на голі Віталикові реберця, на густу темно-синю гладінь (О. Словник української мови у 20 томах
- реберце — ада́мове ребе́рце, жарт. Жінка. Місцеві “батюшечки” дуже слабкі щодо “адамових реберців” і мало не щотижня за ту слабкість платять власними святими ребрами (Остап Вишня). Фразеологічний словник української мови
- реберце — Ребе́рце, -ця, -цю; -бе́рця, -бе́рець Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- реберце — Реберце, -ця с. 1) ум. отъ ребро. О. 1861. III. 88. 2) мн. Родъ вышивки на сорочкѣ. Чуб. VII. 4 27. Словник української мови Грінченка