рик
РИК, у, ч. Сильний рев тварин (перев. свійських), злісне ричання (хижаків).
Дикий рик раненого медведя розлягався чимраз дужче (Фр., VI, 1951, 14);
Панський двір все голосніше реве. Корови не мукають вже, а хриплим, скрипучим риком, повним одчаю і муки, кличуть рятунку (Коцюб., І, 1955, 61);
Він пригадав, як колись, почувши оленячий рик у лісах, збирались на цьому дворі, сідлали коней вої [воїни] (Скл., Святослав, 1959, 11);
// перен. Гучний, різкий крик, що нагадує ричання.
У клапті розлетілася чорна крамна сорочка. Гандзюк закрив обличчя руками і, страшно, з риком і хрипом, закричав від болю на всю канцелярію (Кос., Нов., 1962, 213);
// перен. Будь-який різкий, сильний звук.
Грек.. серед бризків і рику хвиль почав розпутувати ланцюг (Коцюб., І, 1955, 391);
Іраклій смикнув за шнур. Гармата з риком аж підплигнула, і ту ж мить чорний дим стовпом повалив з головного танка, і він спинивсь (Головко, І, 1957, 288).
Значення в інших словниках
- рик — рик іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- рик — -у, ч. Сильний рев тварин (перев. свійських), злісне ричання (хижаків). || перен. Гучний, різкий крик, що нагадує ричання. || перен. Будь-який різкий, сильний звук. Великий тлумачний словник сучасної мови
- рик — РИК, у, ч. Сильний рев тварин (перев. свійських), злісне ричання (хижаків). Дикий рик раненого медведя розлягався чимраз дужче (І. Франко); Панський двір все голосніше реве. Словник української мови у 20 томах
- рик — РЕВІ́ННЯ, РЕВ, РЕ́ВИЩЕ розм., РЕ́ВНЯВА розм., РЕ́ВІТ діал.; РИ́КАННЯ, РИК, РИЧА́ННЯ, МУ́КАННЯ. Поверталися з паші корови. Вулиці й двори виповнювалися нетерплячим ревінням (О. Сизоненко); Зловісним ревом заревли гудки (О. Словник синонімів української мови
- рик — Рик, ри́ку; ри́ки, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- рик — Рик, -ку м. 1) Рычаніе. 2) Ревъ (вола, коровы). Г. Барв. 245. на воловий рик. Пространство, на которомъ слышенъ ревъ вола. Ном. № 7747. Могила од могили на воловий рик. Словник української мови Грінченка