розбурхувати

РОЗБУ́РХУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗБУ́РХАТИ, аю, аєш, док., перех.

1. Пробуджувати, спонукати кого-небудь до дії; викликати неспокій, розтривожувати.

— Що я хочу довести своїми рекордами? — питає Олена Семенівна. — Я хочу розворушити, розбурхати людей (Вол., Сади.., 1950, 107);

— Жінки зубаті: їх тільки розбурхай, — блиснула зубами пані бурмистрова (Тулуб, Людолови, І, 1957, 303);

Поява під мурами, Ізмаїла одного з найпопулярніших генералів.. одразу розбурхала й поставила на ноги весь табір (Добр., Очак. розмир, 1965, 327);

// Приводити до стану збудження, схвильованості.

— А пригадуєш, Терентію, — розбурхував хлопцеву уяву Барабаш, — як ми з тобою хлопців з чужого кутка на річці били?.. (Сміл., Зустрічі, 1936, 28);

Вона, певно, і не помітила, що поява друзів розбурхала кожну клітинку в його грудях (Жур., Звич. турботи, 1960, 160).

2. Викликати посилений прояв, збудження яких-небудь почуттів, думок і т. ін.

Вона [музика] розворушує всі наші вищі духовні сили, розбурхує чуття (Фр., XVI, 1955, 271);

Найбільше від усіх бушував Судислав, розбурхував пристрасті (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 51);

Демко заснув тільки перед світанком. Та й як міг хлопчина спати, коли батькові слова схвилювали всю його істоту, розбурхали рої думок (Донч., IV, 1957, 65).

3. Робити бурхливим, неспокійним (річку, море і т. ін.).

Є сонце в народу велике, Що в путь йому світить ясну, Що гори здвигає, розбурхує ріки, Народжує в світі весну (Бичко, Сійся.., 1959, 23);

Він [Зевс] хмари зігнав і, у руки тризубець Свій ухопивши, море розбурхав (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 105).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

розбурхувати

Значення в інших словниках