1. Словник української мови в 11 томах

розгрішати

РОЗГРІША́ТИ, а́ю, а́єш і РОЗГРІ́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗГРІШИ́ТИ, шу́, ши́ш, док., перех., заст., рідко. Відпускати кому-небудь його гріхи.

Великий Пан розуміє, розгрішає гріхи кохання, тривогу перед божевіллям, смертю, муки заздрості, тугу закоханих… (У. Кравч., Вибр., 1958, 297);

Патріарх завжди розгрішує її і дарує їй проскурки, пляшечки святої води, іконки і хрестики (Тулуб, Людолови, II, 1957, 469);

— Того, що він [отець Телесницький] робив з дітьми, я не прощу і не розгрішу ніколи (Фр., IV, 1950, 235).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. розгрішати — розгріша́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. розгрішати — (гріхи) відпускати, прощати. Словник синонімів Караванського
  3. розгрішати — -аю, -аєш і розгрішувати, -ую, -уєш, недок., розгрішити, -шу, -шиш, док., перех., заст., рідко. Відпускати кому-небудь його гріхи. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. розгрішати — РОЗГРІША́ТИ, а́ю, а́єш і РОЗГРІ́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗГРІШИ́ТИ, шу́, ши́ш, док., кого, чого, заст., рідко. Відпускати кому-небудь його гріхи. Словник української мови у 20 томах