розгрішення
РОЗГРІ́ШЕННЯ, я, с., заст., рідко. Дія за знач. розгріша́ти.
Яка сповідь, таке й розгрішення (Номис, 1864, № 7115);
— Візьми мене до себе у невільниці, але не залишай мерця без розгрішення (Тулуб, Людолови, II, 1957, 153).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- розгрішення — розгрі́шення іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
- розгрішення — -я, с., заст., рідко. Дія за знач. розгрішати. Великий тлумачний словник сучасної мови
- розгрішення — РОЗГРІ́ШЕННЯ, я, с., заст., рідко. Дія за знач. розгріша́ти. Яка сповідь, таке й розгрішення (Номис); – Візьми мене до себе у невільниці, але не залишай мерця без розгрішення (З. Тулуб). Словник української мови у 20 томах
- розгрішення — Розгрі́шення, -ння, -нню Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- розгрішення — Розгріше́ння, -ня с. Разрѣшеніе грѣховъ. Яка ісповідь, таке й розгрішення. Ном. № 7115. Словник української мови Грінченка