1. Словник української мови в 11 томах

розгуба

РОЗГУ́БА, и, ч. і ж.

1. фам. Забудькувата людина.

Якщо ти звичками розгуба-роззява і, скупавшись, там і забуваєш біля моря щось із своєї одежі, щоб хтось за тебе підбирав, то не сподівайся, що Тоня-вожата це так тобі пропустить (Гончар, Тронка, 1963, 221).

2. рідко. Те саме, що розгу́бленість.

До розгуби, до знемоги думаю, блукаю… Ой, ви огненні дороги, без кінця, без краю!.. (Сос., І, 1957, 195);

Рев мотора віддалявся, поволі заглухаючи. Чути було, як після першої розгуби від пострілу чи з іншої причини водій поміркованіше обирав шлях у гущавині (Ле, Клен. лист, 1960, 132).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. розгуба — розгу́ба іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. розгуба — див. неуважний Словник синонімів Вусика
  3. розгуба — -и, ч. і ж. 1》 фам.Забудькувата людина. 2》 рідко. Те саме, що розгубленість. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. розгуба — РОЗГУ́БА, и, ч. і ж. 1. фам. Забудькувата людина. Якщо ти звичками розгуба-роззява і, скупавшись, там і забуваєш біля моря щось із своєї одежі, щоб хтось за тебе підбирав, то не сподівайся, що Тоня-вожата це так тобі пропустить (О. Гончар). 2. рідко. Словник української мови у 20 томах
  5. розгуба — ЗАБУ́ДЬКО розм. (людина, яка легко й швидко забуває), ЗАБУВА́КА розм., РОЗЗЯ́ВА розм., РОЗГУ́БА фам. — Бач який! От би ще заніс мого листа з собою, — сказано, забудько з тебе, Павлусю!... Словник синонімів української мови