1. Словник української мови у 20 томах

розгуба

РОЗГУ́БА, и, ч. і ж.

1. фам. Забудькувата людина.

Якщо ти звичками розгуба-роззява і, скупавшись, там і забуваєш біля моря щось із своєї одежі, щоб хтось за тебе підбирав, то не сподівайся, що Тоня-вожата це так тобі пропустить (О. Гончар).

2. рідко. Те саме, що розгу́бленість.

До розгуби, до знемоги думаю, блукаю... Ой, ви огненні дороги, без кінця, без краю!.. (В. Сосюра);

Рев мотора віддалявся, поволі заглухаючи. Чути було, як після першої розгуби від пострілу чи з іншої причини водій поміркованіше обирав шлях у гущавині (Іван Ле).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. розгуба — розгу́ба іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. розгуба — див. неуважний Словник синонімів Вусика
  3. розгуба — -и, ч. і ж. 1》 фам.Забудькувата людина. 2》 рідко. Те саме, що розгубленість. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. розгуба — ЗАБУ́ДЬКО розм. (людина, яка легко й швидко забуває), ЗАБУВА́КА розм., РОЗЗЯ́ВА розм., РОЗГУ́БА фам. — Бач який! От би ще заніс мого листа з собою, — сказано, забудько з тебе, Павлусю!... Словник синонімів української мови
  5. розгуба — РОЗГУ́БА, и, ч. і ж. 1. фам. Забудькувата людина. Якщо ти звичками розгуба-роззява і, скупавшись, там і забуваєш біля моря щось із своєї одежі, щоб хтось за тебе підбирав, то не сподівайся, що Тоня-вожата це так тобі пропустить (Гончар, Тронка, 1963... Словник української мови в 11 томах