розкинутий

РОЗКИ́НУТИЙ, рідко РОЗКИ́НЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розки́нути.

Руки його були широко розкинуті, ніби він збирався вітати Ясеня палкими обіймами (Ю. Бедзик, Альма матер, 1964, 30);

Куди глянеш, усе поля широкі, чисті, і по полях дуби — зрідка дуб од дуба, як намети розкинуті проти сонця (Вовчок, І, 1955, 340);

// У знач. прикм.

У тонкій, білій сорочечці, трохи розхристаній, в одній спідниці, з розкинутими косами.. стояла вона перед ним, як русалка (Мирний, II, 1954, 226);

Поснулі, розкинуті постаті сп’янілих погромників тулилися скрізь серед цього розгардіяшу і руїн (Смолич, II, 1958, 41);

Під широко розложеними галузями сосни цвіли розкиненими громадами сині та білі фіалки (Кобр., Вибр., 1954, 84).