розледащіти

РОЗЛЕДАЩІ́ТИ і рідко РОЗЛЕДАЧІ́ТИ, і́ю, і́єш, док. Стати ледачим, звикнути до лінощів; розлінуватися.

Ото, серце, од того часу він так розледащів, що й за роботу не візьметься (Н.-Лев., III, 1956, 284);

Зв’язківці розледащіли, звиклися до спокійного, безтурботного життя (Збан., Сеспель, 1961, 248);

— І до чого ж жінки розледачіли! Зокола хати не примазані, аж соромно! (Рудь, Гомін.., 1959, 48);

*Образно. Ніч забарилась, як навмисне, розледачіло, як на зло, нестерпне сонце — висне й висне, до пругу ледве доповзло (Швець, Неспок. літо, 1959, 173);

// розм. Стати нестриманим у своїх діях, вчинках, у поведінці; розбеститися, розпуститися.

Недоук попович, що тинявсь по монастирях, був слимаком та розпивсь, розледащів і пошився в босяки (Н.-Лев., IV, 1956, 294);

Максим — як ногу вломив: з хати та на вулицю, а там у шинок… Так розледачів, розібрався, розпився, що сказано: ні до чого (Мирний, І, 1949, 214);

— Я з братією воюю он як! Розжиріли, розледачіли. Ніякого сорому не знають (Тулуб, Людолови, І, 1957, 124).