1. Словник української мови в 11 томах

розпутник

РОЗПУ́ТНИК, а, ч. Той, хто веде розпутне життя; розпусник.

[Женя:] Я думала, що ти чистий душею, що ти з добрим, чесним серцем, а виявилось, що ти розпутник! (Кроп., II, 1958, 464).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. розпутник — розпу́тник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. розпутник — див. розпусник Словник синонімів Вусика
  3. розпутник — -а, ч. Той, хто веде розпутне життя; розпусник. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. розпутник — РОЗПУ́ТНИК, а, ч. Той, хто веде розпутне життя; розпусник. [Женя:] Я думала, що ти чистий душею, що ти з добрим, чесним серцем, а виявилось, що ти розпутник! (М. Кропивницький). Словник української мови у 20 томах
  5. розпутник — РОЗПУ́СНИК (розпусний чоловік), РОЗПУ́ТНИК, БЕЗПУ́ТНИК розм., ПОТІПА́ХА (ПОТІПА́КА) лайл.; ГРІХОВО́ДНИК розм., ГРІХОВО́ДА розм., БА́ХУР лайл., БЛУДНИ́К заст. (той, хто веде розпусне статеве життя). Словник синонімів української мови