1. Словник української мови в 11 томах

розпутний

РОЗПУ́ТНИЙ, а, е. Який вдається у розпусту, має аморальну поведінку.

— Море — це розпутна красива жінка, яка хвилює більше за всіх цнотливих голубок (Ю. Янов., II, 1958, 40);

— Ця злюща, розпутна пані листи облудні якісь писала супроти наших людей (Ле, Наливайко, 1957, 351);

— Господи, який ви розпутний. Які у вас очі недобрі (Стельмах, І, 1962, 583);

// Власт. розпутникові, такий, як у розпутника.

Знає [Левко] дуже добре, що в монастирі не спасаються, а ведуть розпутне життя (Коцюб., III, 1956, 144);

Скалічила [Любов Прохорівна], зіпсувала почуття, як урочисті бокали надпила розпутними устами… (Ле, Міжгір’я, 1953, 94);

Гордо несла [Юлія] свою розпутну красиву голову і обліплені шовками стегна (Тют., Вир, 1964, 404).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. розпутний — розпу́тний прикметник Орфографічний словник української мови
  2. розпутний — див. розпусник Словник синонімів Вусика
  3. розпутний — -а, -е. Який поринає в розпусту, поводиться аморально. || Власт. розпутникові, такий, як у розпутника. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. розпутний — РОЗПУ́ТНИЙ, а, е. Який вдається у розпусту, має аморальну поведінку. Се заробітчани. .. вони йдуть найматься до ситих, розпутних, ледачих людей (В. Винниченко); – Море – це розпутна красива жінка, яка хвилює більше за всіх цнотливих голубок (Ю. Словник української мови у 20 томах
  5. розпутний — РОЗПУ́СНИЙ (який зневажає норми моралі), РОЗПУ́ТНИЙ, ПОРО́ЧНИЙ, РОЗГНУ́ЗДАНИЙ розм., ГУЛЯ́ЩИЙ розм., БЕЗПУ́ТНИЙ розм.; ГРІХОВО́ДНИЦЬКИЙ розм., БЛУ́ДНИЙ заст., БЛУДЛИ́ВИЙ заст. (пов'язаний з статевою розпустою). Аксак.. Словник синонімів української мови
  6. розпутний — Розпу́тний, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)