роз’ярілий

РОЗ’ЯРІ́ЛИЙ, а, е. Те саме, що роз’я́рений 2.

За вікнами, як роз’ярілий звір. Холодний вітер в темряві північній (Криж., Срібне весілля, 1957, 25);

Хіба не він у дев’ятсот п’ятому ходив разом з Кирилом Гаркушею по Каховці на чолі раз’ярілого натовпу (Гончар, Таврія, 1952, 38);

Коли наш день, як світлий корабель, Проплив над роз’ярілими валами,— Від гір Кавказу і до фінських скель Слова гриміли: мудрий Ленін з нами! (Рильський, І, 1946, 315);

Здавалось, якась темна сила, встаючи валом, накочується все ближче, наосліп шукаючи виходу своїй роз’ярілій, розбурханій ненависті (Гончар, II, 1959, 250).