1. Словник української мови в 11 томах

русини

РУ́СИ́НИ, ів, мн. (одн. ру́си́н, а, ч.; руси́нка, и, ж.). Стара назва українського населення Буковини, Галичини та Закарпатської України.

Закарпаття протягом тисячоліття було відірване від українського народу, проте в упертій боротьбі проти асиміляторства закарпатські русини зберегли свою мову і культуру (Матеріали з іст. укр. журналістики, 1959, 151).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. русини — РУСИНИ – РУСИЧІ Русини, -ів, мн. Давня назва українського населення Буковини, Галичини та Закарпатської України. Русичі, мн. 1. Народонаселення Стародавньої Русі. 2. Те саме, що русини. Літературне слововживання
  2. русини — -ів, мн. (одн. русин, -а, ч.; русинка, -и, ж.). Стара назва українського населення Буковини, Галичини, Закарпатської України, Словаччини і Воєводини. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. русини — РУСИ́НИ, ів, мн. (одн. руси́н, а, ч.; руси́нка, и, ж.). 1. Стара назва українського населення Буковини, Галичини та Закарпатської України. Українці західних регіонів називали (а подекуди й досі називають) себе русинами (з наук.-попул. літ. Словник української мови у 20 томах
  4. русини — 1. також русь, руси, русичі — назва слов'янського населення давньої Русі, передовсім Середнього Подніпров'я, з X/XI ст. (русин — однина від збірної назви русь); 2. спільна назва українців і білорусів до XVII/XVIII ст.;... Універсальний словник-енциклопедія