самовладний
САМОВЛА́ДНИЙ, а, е, заст.
1. Який має необмежену державну владу; самодержавний.
*Образно. [Овлур:] Не забувай, небоже, що ось тут Я пан, я самовладний цар у лісі, А ти в моїх руках (Фр., IХ, 1952, 283);
// Який є проявом самовладдя (у 1 знач.), заснований на самовладді.
Парламент зажадав суду над міністром лордом Страффордом, найбільш запеклим провідником самовладної політики короля (Нова іст., 1956, 9).
2. Який самовільно взяв на себе право безроздільно управляти кимсь, чимсь; свавільний.
Прагнучи зміцнити свої соціально-економічні позиції, середній і нижчий прошарок бояр та міське населення тяжіли до сильної князівської влади і підтримували її в боротьбі проти самовладної боярської знаті (Іст. УРСР, І, 1953, 90).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- самовладний — самовла́дний прикметник Орфографічний словник української мови
- самовладний — -а, -е, заст. 1》 Який має необмежену державну владу; самодержавний. || Який є проявом самовладдя (у 1 знач.), заснований на самовладді. 2》 Який самовільно взяв на себе право безроздільно управляти кимсь, чимсь; свавільний. Великий тлумачний словник сучасної мови
- самовладний — САМОВЛА́ДНИЙ, а, е, заст. 1. Який має необмежену державну владу; самодержавний. * Образно. [Овлур:] Не забувай, небоже, що ось тут Я пан, я самовладний цар у лісі, А ти в моїх руках (І. Франко); // Який є проявом самовладдя (у 1 знач. Словник української мови у 20 томах
- самовладний — Самовла́дний, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- самовладний — Самовладний, -а, -е Самовластный, самодержавный. К. ПС. 135. Князювати над самовладними князьми й панами. К. ЦН. 200. Словник української мови Грінченка