1. Словник української мови у 20 томах

самовладний

САМОВЛА́ДНИЙ, а, е, заст.

1. Який має необмежену державну владу; самодержавний.

* Образно. [Овлур:] Не забувай, небоже, що ось тут Я пан, я самовладний цар у лісі, А ти в моїх руках (І. Франко);

// Який є проявом самовладдя (у 1 знач.), заснований на самовладді.

Парламент зажадав суду над міністром лордом Страффордом, найбільш запеклим провідником самовладної політики короля (з навч. літ.).

2. Який самовільно взяв на себе право безроздільно управляти кимсь, чимсь; свавільний.

Прагнучи зміцнити свої соціально-економічні позиції, середній і нижчий прошарок бояр та міське населення тяжіли до сильної князівської влади і підтримували її в боротьбі проти самовладної боярської знаті (з навч. літ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. самовладний — самовла́дний прикметник Орфографічний словник української мови
  2. самовладний — -а, -е, заст. 1》 Який має необмежену державну владу; самодержавний. || Який є проявом самовладдя (у 1 знач.), заснований на самовладді. 2》 Який самовільно взяв на себе право безроздільно управляти кимсь, чимсь; свавільний. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. самовладний — Самовла́дний, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  4. самовладний — САМОВЛА́ДНИЙ, а, е, заст. 1. Який має необмежену державну владу; самодержавний. *Образно. [Овлур:] Не забувай, небоже, що ось тут Я пан, я самовладний цар у лісі, А ти в моїх руках (Фр., IХ, 1952, 283); // Який є проявом самовладдя (у 1 знач. Словник української мови в 11 томах
  5. самовладний — Самовладний, -а, -е Самовластный, самодержавный. К. ПС. 135. Князювати над самовладними князьми й панами. К. ЦН. 200. Словник української мови Грінченка