самозваний
САМОЗВА́НИЙ, а, е.
1. Який незаконно присвоїв собі чуже ім’я, звання тощо.
— Я маю на оці,— вів далі Потоцький,— нечувану нахабність козацької старшини, цих самозваних шляхтичів (Тулуб, Людолови, І, 1957, 100).
2. жарт. Який за власною ініціативою, без уповноваження, береться за певну справу, самочинно приступає до виконання якихось обов’язків.
Тут самозваний лікар пригадав, що навіть полум’я сірника або блиск цигарки зможуть виказати його, і він поквапився відмовитись (Трубл., І, 1955, 51);
З дивізійного суду на гауптвахту прислали самозваного взводного Тевелеса (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 364).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- самозваний — самозва́ний прикметник Орфографічний словник української мови
- самозваний — -а, -е. 1》 Який незаконно присвоїв собі чуже ім'я, звання тощо. 2》 жарт. Який з власної ініціативи, без уповноваження, береться за певну справу. Великий тлумачний словник сучасної мови
- самозваний — САМОЗВА́НИЙ, а, е. 1. Який незаконно присвоїв собі чуже ім'я, звання тощо. – Я маю на оці, – вів далі Потоцький, – нечувану нахабність козацької старшини, цих самозваних шляхтичів (З. Тулуб). 2. жарт. Словник української мови у 20 томах