самозванець
САМОЗВА́НЕЦЬ, нця, ч.
1. Той, хто видає себе за іншу особу, незаконно присвоюючи собі чуже ім’я, звання тощо.
Дізнавшись про появу самозванця в Польщі, московський уряд оголосив, що Лжедмитрій — не хто інший, як колишній монах Григорій Отреп’єв (Іст. СРСР, І, 1956, 153);
За кого вони його приймають? Чи не за самозванця якого-небудь?.. — В мене м-мандат! — став він раптом заїкатись (Гончар, II, 1959, 117).
2. жарт. Той, хто за власною ініціативою, без уповноваження, береться за певну справу, самочинно приступає до виконання якихось обов’язків.
Чи гнеться, чи дзвенить — Всі коси пробують, знавці і самозванці (Рильський, Поеми, 1957, 259).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- самозванець — самозва́нець іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- самозванець — -нця, ч. 1》 Той, хто видає себе за іншу особу, незаконно присвоюючи собі чуже ім'я, звання тощо. 2》 жарт. Той, хто з власної ініціативи, без уповноваження, береться за певну справу, самочинно приступає до виконання якихось обов'язків. Великий тлумачний словник сучасної мови
- самозванець — САМОЗВА́НЕЦЬ, нця, ч. 1. Той, хто видає себе за іншу особу, незаконно присвоюючи собі чуже ім'я, звання тощо. Дізнавшись про появу самозванця в Польщі, московський уряд оголосив, що Лжедмитрій – не хто інший, як колишній монах Григорій Отреп'єв (з навч. Словник української мови у 20 томах