самокартання
САМОКАРТА́ННЯ, я, с. Засудження своїх вчинків, поведінки, викликане усвідомленням своєї вини.
В її мислях не було самокартання, як і не було чогось схожого на запізніле каяття (Рибак, Час.., 1960, 409).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- самокартання — самокарта́ння іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
- самокартання — -я, с. Засудження своїх вчинків, поведінки, викликане усвідомленням своєї вини. Великий тлумачний словник сучасної мови
- самокартання — САМОКАРТА́ННЯ, я, с. Засудження своїх вчинків, поведінки, викликане усвідомленням своєї вини. В її мислях не було самокартання, як і не було чогось схожого на запізніле каяття (Н. Рибак). Словник української мови у 20 томах