самостріл
САМОСТРІ́Л¹, а, ч.
1. Старовинна зброя — лук з прикладом і спусковим механізмом для метання стріл і каміння.
Здалека вже чула [бабуся] гук гармат і свист самострілів (Кобр., Вибр., 1954, 183);
// Дитяча іграшка у вигляді такої зброї.
Діти пані Баличиної вигадали чудову гру: вони засіли на дубі, в глибині саду, і відстрелювалися з іграшкових самострілів від інших дітей (Тулуб, Людолови, І, 1957, 104).
2. Пристрій особливої будови, за допомогою якого полюють на звірів.
— А ще як полюють на вовків? — спитав хлопець. — Завтра побачиш. Будемо ставити самостріли (Багмут, Щасл. день.., 1959, 170).
САМОСТРІ́Л², а, ч. Солдат, що навмисне поранив себе.
Не поранений, а самостріл він. Перепанікував, розгубився і бахнув сам себе десь у кущах в руку (Гончар, Людина.., 1960, 160).
Значення в інших словниках
- самостріл — самострі́л 1 іменник чоловічого роду зброя самострі́л 2 іменник чоловічого роду, істота солдат розм. Орфографічний словник української мови
- самостріл — I -а, ч. 1》 Старовинна зброя – лук із прикладом і спусковим механізмом для метання стріл і каміння. || Дитяча іграшка у вигляді такої зброї. 2》 Пристрій особливої будови, за допомогою якого полюють на звірів. II -а, ч. Солдат, який навмисне поранив себе. Великий тлумачний словник сучасної мови
- самостріл — У, ч., інд.-авт. Ім. до само... і стріляти. Як рура, кругла вулиця, гулка од гуду бджіл, маленький хлопчик щулиться, бо ж сонце — самостріл. (П-2:275). Словник поетичної мови Василя Стуса
- самостріл — САМОСТРІ́Л¹, а, ч. 1. Старовинна зброя – лук з прикладом і спусковим механізмом для метання стріл і каміння. Здалека вже чула [бабуся] гук гармат і свист самострілів (Н. Кобринська); // Дитяча іграшка у вигляді такої зброї. Словник української мови у 20 томах
- самостріл — Самострі́л, -лу; -рі́ли, -лів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- самостріл — Самостріл, -лу м. 1) Ловушка для медвѣдей и др. крупныхъ звѣрей. Вх. Пч. II. 7. 2) Болѣзнь: стрѣльба въ поясницѣ. Желех. Самостріл ми любку напав, лупає очима, усе каже, що їй болить щось межи плечима. Гол. III. 223. Словник української мови Грінченка