1. Словник поетичної мови Василя Стуса

самостріл

самострі́л

У, ч., інд.-авт. Ім. до само... і стріляти.

Як рура, кругла вулиця,

гулка од гуду бджіл,

маленький хлопчик щулиться,

бо ж сонце — самостріл. (П-2:275).

Джерело: Словник поетичної мови Василя Стуса на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. самостріл — самострі́л 1 іменник чоловічого роду зброя самострі́л 2 іменник чоловічого роду, істота солдат розм. Орфографічний словник української мови
  2. самостріл — I -а, ч. 1》 Старовинна зброя – лук із прикладом і спусковим механізмом для метання стріл і каміння. || Дитяча іграшка у вигляді такої зброї. 2》 Пристрій особливої будови, за допомогою якого полюють на звірів. II -а, ч. Солдат, який навмисне поранив себе. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. самостріл — САМОСТРІ́Л¹, а, ч. 1. Старовинна зброя – лук з прикладом і спусковим механізмом для метання стріл і каміння. Здалека вже чула [бабуся] гук гармат і свист самострілів (Н. Кобринська); // Дитяча іграшка у вигляді такої зброї. Словник української мови у 20 томах
  4. самостріл — Самострі́л, -лу; -рі́ли, -лів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. самостріл — САМОСТРІ́Л¹, а, ч. 1. Старовинна зброя — лук з прикладом і спусковим механізмом для метання стріл і каміння. Здалека вже чула [бабуся] гук гармат і свист самострілів (Кобр., Вибр., 1954, 183); // Дитяча іграшка у вигляді такої зброї. Словник української мови в 11 томах
  6. самостріл — Самостріл, -лу м. 1) Ловушка для медвѣдей и др. крупныхъ звѣрей. Вх. Пч. II. 7. 2) Болѣзнь: стрѣльба въ поясницѣ. Желех. Самостріл ми любку напав, лупає очима, усе каже, що їй болить щось межи плечима. Гол. III. 223. Словник української мови Грінченка