1. Словник української мови в 11 томах

сановник

САНО́ВНИК, а, ч.

1. У дореволюційній Росії — особа, що мала високий сан, чин.

Царські міністри і сановники, дипломати і генерали.. давно закінчили своє життя на задвірках історії (Цюпа, Україна.., 1960, 288);

Осторонь від трибуни стояли сановники, міністри і представники закордонних місій (Рибак, Що сталося.., 1947, 157).

2. ірон. Особа, яка зазналася, займаючи високу посаду.

Іронія стає улюбленою зброєю Ігоря Муратова в борні проти порушників норм комуністичної моралі. Поет демаскує міщан, егоїстів, індивідуалістів, бюрократів, пристосуванців, лестунів, сановників (Рад. літ-во, 8, 1968, 7).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. сановник — сано́вник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. сановник — -а, ч. 1》 У дореволюційній Росії – особа, що мала високий сан, чин. 2》 ірон. Особа, яка зазналася, обіймаючи високу посаду. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. сановник — Великопан, вельможа Словник чужослів Павло Штепа
  4. сановник — САНО́ВНИК, а, ч. 1. У дореволюційній Росії – особа, що мала високий сан, чин. Царські міністри і сановники, дипломати і генерали .. давно закінчили своє життя на задвірках історії (І. Словник української мови у 20 томах
  5. сановник — ВЕЛЬМО́ЖА (у феодальних і буржуазних країнах — знатна й багата особа, що займала високу державну або придворну посаду), МОЖНОВЛА́ДЕЦЬ, ВЕЛЬМО́ЖНИЙ, САНО́ВНИК заст. Латин, як цар, в своїм наряді Ішов в кругу своїх вельмож (І. Словник синонімів української мови