1. Словник української мови в 11 томах

себелюб

СЕБЕЛЮ́Б, а, ч. Те саме, що себелю́бець.

Не минали [багачі] себелюби, Та все жалкували, Що сироти таким добром Старців годували! (Шевч., II, 1953, 51);

— Не подумайте, що ми такі нікчемні себелюби і ретрогради, що тільки в своєму рідному болоті кохаємось (Кол., Терен.., 1959, 172).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. себелюб — себелю́б іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. себелюб — -а, ч. Те саме, що себелюбець. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. себелюб — СЕБЕЛЮ́Б, а, ч. Те саме, що себелю́бець. Не минали [багачі] себелюби, Та все жалкували, Що сироти таким добром Старців годували! (Т. Шевченко); – Не подумайте, що ми такі нікчемні себелюби і ретрогради, що тільки в своєму рідному болоті кохаємось (П. Колесник). Словник української мови у 20 томах
  4. себелюб — ЕГОЇ́СТ (людина, яка понад усе ставить особисті інтереси), СЕБЕЛЮ́БЕЦЬ, СЕБЕЛЮ́Б, САМОЛЮ́БЕЦЬ, САМОЛЮ́Б. Іноді їй здавалося, що син виріс егоїстом, себелюбцем (П. Дорошко); — Ваше кохання стоптала жінка через власну глупоту.. Словник синонімів української мови
  5. себелюб — Себелюб, -бу м. Себялюбіе, эгоизмъ. Панує в їх серці себелюбу гріх. К. Дз. 135. Словник української мови Грінченка