себелюб

Значення в інших словниках

1. себелюб — себелю́б іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
2. себелюб — СЕБЕЛЮ́Б, а, ч. Те саме, що себелю́бець. Не минали [багачі] себелюби, Та все жалкували, Що сироти таким добром Старців годували! (Т. Шевченко); – Не подумайте, що ми такі нікчемні себелюби і ретрогради, що тільки в своєму рідному болоті кохаємось (П. Колесник). Словник української мови у 20 томах
3. себелюб — ЕГОЇ́СТ (людина, яка понад усе ставить особисті інтереси), СЕБЕЛЮ́БЕЦЬ, СЕБЕЛЮ́Б, САМОЛЮ́БЕЦЬ, САМОЛЮ́Б. Іноді їй здавалося, що син виріс егоїстом, себелюбцем (П. Дорошко); — Ваше кохання стоптала жінка через власну глупоту.. Словник синонімів української мови
4. себелюб — СЕБЕЛЮ́Б, а, ч. Те саме, що себелю́бець. Не минали [багачі] себелюби, Та все жалкували, Що сироти таким добром Старців годували! (Шевч., II, 1953, 51); — Не подумайте, що ми такі нікчемні себелюби і ретрогради, що тільки в своєму рідному болоті кохаємось (Кол., Терен.., 1959, 172). Словник української мови в 11 томах
5. себелюб — Себелюб, -бу м. Себялюбіе, эгоизмъ. Панує в їх серці себелюбу гріх. К. Дз. 135. Словник української мови Грінченка