сеунч

СЕУ́НЧ, а, ч., іст. У давньоруській і російській державі — гонець, вісник.

Козаки, що супроводжували сеунча, привезли з собою і кинули на землю біля шатра царевого прапор коронного гетьмана, бунчук і булаву (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 486).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. сеунч — СЕУ́НЧ, а, ч., іст. Гонець, вісник. Козаки, що супроводжували сеунча, привезли з собою і кинули на землю біля шатра царевого прапор коронного гетьмана, бунчук і булаву (Н. Словник української мови у 20 томах
  2. сеунч — сеу́нч іменник чоловічого роду, істота гонець, вісник — у давній Русі іст. Орфографічний словник української мови
  3. сеунч — -а, ч., іст. У Київській Русі та Російській державі – гонець, вісник. Великий тлумачний словник сучасної мови