синаш

СИНА́Ш, а́, ч. Зменш.-пестл. до син 1, 3, 6.

Хотіла мати навік розлучити, Дала синашу меду-вина пити (Кост., І, 1967, 111);

З міста прибігло незвичайно збуджене, аж мокре хлоп’я — синаш Крихточки (Ваш, Надія, 1960, 215);

— Що ж ти, синашу, сирота, чи так безталанний? (Свидн., Люборацькі, 1955, 207);

Дід якось після сходки на дубках отут за двором при всіх сказав Семенові: — Молодця [молодець], Семен! Бідняк, за бідняків і дбаєш. Молодця, синашу! (Головко, І, 1957, 110).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. синаш — сина́ш іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. синаш — СИНА́Ш, а́, ч. Зменш.-пестл. до син 1, 3, 6. Хотіла мати навік розлучити, Дала синашу меду-вина пити (М. Костомаров); З міста прибігло незвичайно збуджене, аж мокре хлоп'я – синаш Крихточки (Яків Баш); – Що ж ти, синашу, сирота, чи так безталанний? (А. Словник української мови у 20 томах
  3. синаш — -а, ч. Зменш.-пестл. до син 1), 3), 6). Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. синаш — див. дитина; син Словник синонімів Вусика