синів

СИ́НІВ, нова, нове. Прикм. до син; належний синові (у 1 знач.).

Покинула [вдова] знову хату, Синову господу (Шевч., І, 1963, 229);

Стара мати заливається гіркими сльозами, обнімаючи бриту голову синову (Мирний, І, 1949, 215);

Синові діти здавались дрібними (Коцюб., II, 1955, 271);

— Цить, сестро, бо й я голодна,— обізвалась Балабушиха,— буду довго пам’ятати синове весілля (Н.-Лев., III, 1956, 61);

Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати, Не пущу тебе колиску синову гойдати (Сим., Земне тяжіння, 1964, 8);

Заклопотана, вона забула за поведінку синову, рукою махнула на думи свої невеселі (Кос., Новели, 1962, 158);

Коріння синового характеру лежить у минулому батьків. У їх любові. У вірності (Мур., Свіже повітря.., 1962, 50);

Душею вловив синів неспокій, десь серцем збагнув і причину його (Мушк., Серце.., 1962, 38);

Клим у задумі слухав синову річ (Горд., II, 1959, 206).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. синів — -нова, -нове. Прикм. до син. || Належний синові (у 1 знач.). Великий тлумачний словник сучасної мови
  2. синів — си́нів прикметник Орфографічний словник української мови
  3. синів — СИ́НІВ, нова, нове. Прикм. до син; належний синові (у 1 знач.). Покинула [вдова] знову хату, Синову господу (Т. Шевченко); Стара мати заливається гіркими сльозами, обнімаючи бриту голову синову (Панас Мирний); Синові діти здавались дрібними (М. Словник української мови у 20 томах
  4. синів — Синів, -нова, -ве Сыновній, принадлежащій сыну, относящійся къ нему. Харьков. г. --------------- Синів, -нова, -ве Сыновній, принадлежащій сыну, относящійся къ нему. Як заплаче мій отець, що синова голова в чужім краю полягла. Чуб. V. 1034. Словник української мови Грінченка
  5. синів — СИНІВ – СИНІВСЬКИЙ Синів, синова, синове. Належний синові. Синові діти здавались дрібними (М.Коцюбинський); – Цить, сестро, бо й я голодна, – обізвалась Балабушиха, – буду довго пам’ятати синове весілля (І.Нечуй-Левицький). Синівський. Літературне слововживання