синіючий

СИНІ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до сині́ти.

В ній заворушилася туга .., мов те безхмарне склепіння, синіюче у воді глибоко-глибоко (Коб., І, 1956, 334);

Високу постать головнокомандувача щодня бачили то в порту, то ще частіше — на горі Мітрідат, коли він у бінокль розглядав синіючий вдалині за протокою кубанський берег (Гончар, II, 1959, 318);

Я сидів на околиці міста, з якої видно чудовий краєвид, і малював прекрасні синіючі далі (Донч., VI, 1957, 638);

За річкою, з-за далеких синіючих горбів, червоним велетенським м’ячем викочувалося сонце (Коз., Гарячі руки, 1960, 45).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. синіючий — СИНІ́ЮЧИЙ, а, е. Який синіє. В ній заворушилася туга.., мов те безхмарне склепіння, синіюче у воді глибоко-глибоко (О. Кобилянська); Високу постать головнокомандувача щодня бачили то в порту, то ще частіше – на горі Мітрідат... Словник української мови у 20 томах
  2. синіючий — див. синій Словник синонімів Вусика