сирітка

СИРІ́ТКА, и, ч. і ж.

1. Зменш.-пестл. до сирота́ 1.

Узяв собі старий козак Чию сирітку за дитину Та й доглядає в затишку, Як квіточку, чужу дочку (Шевч., II, 1953, 164);

Гомонять, що я сирітка І сиріткою зросла (Щог., Поезії, 1958, 250);

— Сирітка ти нещасний!.. Вже твоя мати десь з богом, бесідує,— ридає раптом жінка (Коцюб., І, 1955, 135);

[Шевченко:] Ви ж чуєте, яке її життя! Вона сирітка, без житла, без рідних, Хазяїн б’є, знущається, нема Куди їй дітись… (Коч., III, 1956, 200);

*Образно. Ти від мене пішла, ти від мене пішла, Де сріблиться над полем холодна імла, Де берізки-сирітки безмовно стоять… (Рильський, І, 1960, 177);

*У порівн. [Xристя:] Прийде різдво — усі ж то, усі дівчатка вирядяться, як квіточки, як лялечки, у нове та в модне, а я одна, мов та сирітка, буду у старенькому… (Кроп., І, 1958, 448);

Сиріткою стоїть у ньому [селі] церква (Хотк., II, 1966, 351).

2. тільки мн. Народна назва фіалки триколірної.

Фіалку триколірну на Україні звуть ще.. сирітки (Знання..,7, 1971, 31).