скиміти
СКИМІ́ТИ, млю́, ми́ш і СКИМЛІ́ТИ, лю́, ли́ш; мн. скимля́ть; недок., розм., рідко. Те саме, що скі́млити.
Наш старий собака Вовчок знову падав йому до ніг, крутився, лащився, скимів, скакав на плечі (С. Ол., З книги життя, 1968, 10);
Серце тремтіло, здригалось від болю, пригадуючи Нур’ялі, скиміло від жалю до нього (Тулуб, Людолови, І, 1957, 427);
Одказує Зогак: «Постій, не скимли! Сміленький гість — то дуже добрий знак» (Крим., Вибр., 1965, 183);
Вітри, як діти на розпутті, Скимлять, зриваючися в лет (Мал., Віщий голос, 1961, 34);
Хоч і тремчу весь, хоч і скимлить щось біля серця, але я не боюсь того, хто лежить на горищі (Збан., Мор. чайка, 1959, 202).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- скиміти — скимі́ти дієслово недоконаного виду рідко Орфографічний словник української мови
- скиміти — -млю, -миш і скимліти, -лю, -лиш; мн. скимлять, недок., розм., рідко. Те саме, що скімлити. Великий тлумачний словник сучасної мови
- скиміти — Млю, -миш, недок., розм., рідко. 1. Видавати протяжні, жалібні звуки. 2. Тихо, жалібно плакати. 3. безос. Давати відчуття тупого болю; нити, скніти. ...а те, що довго раною скиміло, острупне, виболіє, віддалить, відімре. (ЧТ:148). Словник поетичної мови Василя Стуса
- скиміти — СКИМІ́ТИ, млю́, ми́ш і СКИМЛІ́ТИ, лю́, ли́ш; мн. скимля́ть; недок., розм., рідко. Те саме, що скі́млити. Наш старий собака Вовчок знову падав йому до ніг, крутився, лащився, скимів, скакав на плечі (С. Словник української мови у 20 томах