скруха

СКРУ́ХА, и, ж.

1. Тяжкий, гнітючий настрій.

Пам’ятаєш, ..Як мене давила скруха І рятунку не було? (Стар., Поет. тв., 1958, 137);

Скруха взяла Тараса за серце (Ільч., Серце жде, 1939, 320);

Ні сліз, ні думок — тільки скруха тяжка на душі (Ле, Право.., 1957, 130);

// Співчуття, жаль.

Валя з неприхованою скрухою дивилась на Стахурського. Марії нема! (Смолич, Ми разом.., 1950, 164);

— І треба ж було схопити осколок у такий момент! — зі скрухою промимрив Шумаков (Голов., Тополя.., 1965, 404);

// Те, що завдає кому-небудь неприємностей, страждань.

Не в малому зрості скруха (Воскр., З перцем!, 1957, 168).

2. Визнання своєї провини, вияв каяття.

Побіч провинника стояв піп і говорив йому довго і переконуюче.. про скруху, про покуту за гріхи (Фр., II, 1950, 117).

Скру́ха се́рця — те саме, що Му́ки со́вісті ( див. со́вість).

[Джонатан:] Сам Годвінсон казав, що коли ти покірно прийдеш, повний каяття і скрухи серця,— він тобі пробачить, як і громада (Л. Укр., III, 1952, 105).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. скруха — Скруха, -хи ж. Сокрушеніе. Дай їх серцу скрухи, би ся спам'ятали. Гол. III. 385. І такий він, сіромаха, смутненький.... У такій скрусі, що мені жалько стало. МВ. (КС. 1902. X. 148). Словник української мови Грінченка
  2. скруха — Скруха: Скру́ха: — каяття [6,X-XII] — каяття, жаль [33] — каяття, жура [1] — розкаяння [46-1;46-2] — туга, сум [27] — тут: визнання своєї провини, вияв каяття [51] Словник з творів Івана Франка
  3. скруха — -и, ж. 1》 Тяжкий, гнітючий настрій. || Співчуття, жаль. || Те, що завдає кому-небудь неприємностей, страждань. 2》 Визнання своєї провини, вияв каяття. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. скруха — СКРУ́ХА, и, ж. 1. Тяжкий, гнітючий настрій. Пам'ятаєш, .. Як мене давила скруха І рятунку не було? (М. Старицький); Скруха взяла Тараса за серце (О. Ільченко); Ні сліз, ні думок – тільки скруха тяжка на душі (Іван Ле); // Співчуття, жаль. Словник української мови у 20 томах
  5. скруха — скру́ха іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  6. скруха — И, ж. 1. Тяжкий, гнітючий настрій. // Співчуття, жаль. 2. Визнання своєї провини, вияв каяття. О горе, бо бідний чоловік за марним сподіванням увесь розгубить дух на долі довге дляння й пригадування скрух. (ЧТ:71); Терпи, козаче, скруху, настав оглухле вухо до божого чола. (ЧТ:61). Словник поетичної мови Василя Стуса
  7. скруха — Скру́ха, -хи, -сі Правописний словник Голоскевича (1929 р.)