слов’янський

СЛОВ’Я́НСЬКИЙ, а, е.

1. Прикм. до слов’я́ни.

Три східних слов’янських народи: російський, український і білоруський — сини однієї матері (Рильський, III, 1956, 15);

Він.. починає перебирати папери. Переклади, переробки, переспіви з стародавнього індійського, словенського, грецького, єврейського й германського епосу (Кол., Терен.., 1959, 45);

Вози, спускаючись на гарячих гальмах, лунко ячали в міжгір’ї, мов лебеді з старовинних слов’янських пісень (Гончар, III, 1959, 338);

// Власт. слов’янам.

Плачинда замовкає. Йому б хотілося, щоб така, з чарівними слов’янськими рисами обличчя, дівчина соромилась, паленіла і мовчала перед ним — це справжній тип української молодої (Стельмах, І, 1962, 326).

2. Який стосується давньої писемності слов’ян; церковнослов’янський.

Над самою криничкою, на кам’яній рівній стіні, було видно стерті сліди якогось напису слов’янськими буквами (Н.-Лев., II, 1956, 125);

Глянув угору: над дверима слов’янською в’яззю напис.. Зацікавлений Саранчук відчинив двері і переступив поріг (Головко, II, 1957, 450).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. слов’янський — Слов’я́нський, -ка, -ке Правописний словник Голоскевича (1929 р.)