сльота

СЛЬОТА́, и́, ж.

1. Хмарна, сира погода з дощем або мокрим снігом, із багном на землі.

Восени й весною, як розпочнеться негідь та сльота, все містечко з хатами й крамницями неначе плаває в болоті, рідкому, аж прозорому (Н.-Лев., І, 1956, 50);

Невдовзі після цього Ярина захворіла. Звичайно, першою причиною цього була старість, літа, але найбільше важило, мабуть, те, що почалась осінь, негода, сльота (Скл., Святослав, 1959, 83);

Надворі сльота,— холодно й непривітно в порожній кімнаті (Коз., Зол. грамота, 1939, 13);

*У порівн. І пішли, Як сльота, сумні оповідання… (Рильський, І, 1956, 144);

// Невпинний дощ, мряка або мокрий сніг.

Сльота сіялася з усіх небесних сит (Смолич, І, 1947, 38);

На всю ніч сльота чи мжичка Над лісами нависала (Дор., Літа.., 1957, 14);

Над приволзькими степами гули холодні вітри. Часом падав сніг, мжичила сльота (С. Ол., З книги життя, 1968, 95);

Холодна сльота сліпить очі, б’є в груди слизький вітер (Мушк., Серце.., 1962, 279);

// Багно на землі, дорозі від дощу або мокрого снігу.

І сонце засяє, і висхне сльота (Мал., Чотири літа, 1946, 110);

То пилок, то сніги, то сльота Партизанську вкривають дорогу (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 132);

На роз’їжджених шляхах загрузали коні, ламалися колеса ридванів та поштових карет, тільки круторогі мало зважали на березневу сльоту, байдуже місили тванисту землю (Рибак, Помилка.., 1956, 311);

// Те саме, що него́да.

Чи в погоду, чи в сльоту — Веселий йду на роботу (Укр. нар. пісні, 1, 1964, 146);

Розцвітає і в’яне природа, Проминає сльота і погода (Фр., XIII, 1954, 81).

2. перен., лайл. Набридлива, надокучлива людина.

— А хто це на дурничку причепився до саней?!.. — Це я,— підіймає голову Люба.. — Сльота! — Від сльоти чую,— .. не ображається дівчина (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 124);

Та й як До такої підійдеш? А як вигукне: — Відчепися, сльота! (Мисик, Біля криниці, 1967, 214).

◊ Як сльота́ — невідступно, надокучливо, набридливо.

Вона [біда] й за ним ходила змалку, як сльота, поки не відкрився перед ним чарівний світ книжок, повний незнаних чудес (Кол., Терен.., 1959, 78).

3. у знач. присл. сльото́ю. Невідступно, надокучливо, набридливо.

Лізеш сльотою (Номис, 1864, № 2757);

Білі метелики вже перестали сльотою лізти в вічі, йому стає видніше (Вас., Опов., 1947, 8);

— То ти казав, а не я. Облиш мене, незугарний, та не ходи сльотою. Я нічогісінько не обіцяла. Ну що це за нещастя…— захлипала дівчина (Добр., Очак. розмир, 1965, 278).