сльота
СЛЬОТА́, и́, ж.
1. Хмарна, сира погода з дощем або мокрим снігом, із багном на землі.
Восени й весною, як розпочнеться негідь та сльота, все містечко з хатами й крамницями неначе плаває в болоті, рідкому, аж прозорому (Н.-Лев., І, 1956, 50);
Невдовзі після цього Ярина захворіла. Звичайно, першою причиною цього була старість, літа, але найбільше важило, мабуть, те, що почалась осінь, негода, сльота (Скл., Святослав, 1959, 83);
Надворі сльота,— холодно й непривітно в порожній кімнаті (Коз., Зол. грамота, 1939, 13);
*У порівн. І пішли, Як сльота, сумні оповідання… (Рильський, І, 1956, 144);
// Невпинний дощ, мряка або мокрий сніг.
Сльота сіялася з усіх небесних сит (Смолич, І, 1947, 38);
На всю ніч сльота чи мжичка Над лісами нависала (Дор., Літа.., 1957, 14);
Над приволзькими степами гули холодні вітри. Часом падав сніг, мжичила сльота (С. Ол., З книги життя, 1968, 95);
Холодна сльота сліпить очі, б’є в груди слизький вітер (Мушк., Серце.., 1962, 279);
// Багно на землі, дорозі від дощу або мокрого снігу.
І сонце засяє, і висхне сльота (Мал., Чотири літа, 1946, 110);
То пилок, то сніги, то сльота Партизанську вкривають дорогу (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 132);
На роз’їжджених шляхах загрузали коні, ламалися колеса ридванів та поштових карет, тільки круторогі мало зважали на березневу сльоту, байдуже місили тванисту землю (Рибак, Помилка.., 1956, 311);
// Те саме, що него́да.
Чи в погоду, чи в сльоту — Веселий йду на роботу (Укр. нар. пісні, 1, 1964, 146);
Розцвітає і в’яне природа, Проминає сльота і погода (Фр., XIII, 1954, 81).
2. перен., лайл. Набридлива, надокучлива людина.
— А хто це на дурничку причепився до саней?!.. — Це я,— підіймає голову Люба.. — Сльота! — Від сльоти чую,— .. не ображається дівчина (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 124);
Та й як До такої підійдеш? А як вигукне: — Відчепися, сльота! (Мисик, Біля криниці, 1967, 214).
◊ Як сльота́ — невідступно, надокучливо, набридливо.
Вона [біда] й за ним ходила змалку, як сльота, поки не відкрився перед ним чарівний світ книжок, повний незнаних чудес (Кол., Терен.., 1959, 78).
3. у знач. присл. сльото́ю. Невідступно, надокучливо, набридливо.
Лізеш сльотою (Номис, 1864, № 2757);
Білі метелики вже перестали сльотою лізти в вічі, йому стає видніше (Вас., Опов., 1947, 8);
— То ти казав, а не я. Облиш мене, незугарний, та не ходи сльотою. Я нічогісінько не обіцяла. Ну що це за нещастя…— захлипала дівчина (Добр., Очак. розмир, 1965, 278).
Значення в інших словниках
- сльота — Сльота́: — хмарна, сира погода з дощем або мокрим снігом [51;52] Словник з творів Івана Франка
- сльота — сльота́ іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- сльота — (дощова) мрячка, мжичка; негода, мокреча, мокрота, мокротеча, д. моква, хляпавка; (із снігом) хвища; (на дорозі) грязюка; (хто) П. іржа, смола. Словник синонімів Караванського
- сльота — див. грязь; дощ; нав'язливий; негода Словник синонімів Вусика
- сльота — -и, ж. 1》 Хмарна, сира погода з дощем або мокрим снігом, із багном на землі. || Невпинний дощ, мряка або мокрий сніг. || Багно на землі, дорозі від дощу або мокрого снігу. || Те саме, що негода. 2》 перен., лайл. Набридлива, надокучлива людина. Великий тлумачний словник сучасної мови
- сльота — СЛЬОТА́, и́, ж. 1. Хмарна, сира погода з дощем або мокрим снігом, із багном на землі, невпинний дощ, мряка або мокрий сніг. Восени й весною, як розпочнеться негідь та сльота, все містечко з хатами й крамницями неначе плаває в болоті, рідкому... Словник української мови у 20 томах
- сльота — як сльота́. Невідступно, надокучливо. Вона (біда) й за ним ходила змалку, як сльота, поки не відкрився перед ним чарівний світ книжок, повний незнаних чудес (П. Колесник). Фразеологічний словник української мови
- сльота — МРЯ́КА (дуже дрібний і густий дощ), МЖИ́ЧКА, МРЯ́ЧКА розм., СЛЬОТА́ розм., МЖИ́ЦЯ діал., МЖА діал. Осінній вечір уже розтанув і в купе заглядала темна мряка дощової ночі (М. Хвильовий); Близько тижня з осінніх обложних хмар сіялась дрібна мжичка (Є. Словник синонімів української мови
- сльота — Сльота́ і слота́, -ти́, -ті́; сльо́ти, сльот і сло́ти, слот Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- сльота — Сльота, -ти ж. Осеннее ненастье, мокрый снѣгъ. Лізеш сльотою. Ном. № 2757. Словник української мови Грінченка