1. Словник української мови в 11 томах

смітити

СМІТИ́ТИ, смічу́, смі́тиш, недок.

1. Розкидати або губити сміття; насмічувати.

[Маруся (зупинилась проти Микити і з жартом говорить):] А ти, парубче, не сміти по хаті (Кроп., І, 1958, 71);

[Онука (голосніше):] Я питаю, хто це тут смітить та сіє завжди бур’яни? (Вас., III, 1960, 263).

2. перен., розм. Бути нестриманим у словах, у вияві своїх почуттів і т. ін.

Дюрант вирішив чекати і слухати. Може, серед тих слів, якими так смітив Колінз, випаде вигребти йому зернину (Рибак, Час.., 1960, 601).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. смітити — сміти́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. смітити — Насмічувати; (стало) засмічувати, л! ЗАБРУДНЮВАТИ. Словник синонімів Караванського
  3. смітити — [см'ітитие] см'ічу, см'ітиеш; нак. см'іти, см'іт'іт' Орфоепічний словник української мови
  4. смітити — смічу, смітиш, недок. 1》 Розкидати або губити сміття; насмічувати. 2》 перен., розм. Бути нестриманим у словах, у вияві своїх почуттів тощо. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. смітити — СМІТИ́ТИ, смічу́, смі́тиш, недок. 1. Розкидати сміття; насмічувати. [Маруся (зупинилась проти Микити і з жартом говорить):] А ти, парубче, не сміти по хаті (М. Кропивницький). 2. перен., розм. Бути нестриманим у словах, у вияві своїх почуттів і т. ін. Словник української мови у 20 томах
  6. смітити — Сміти́ти, -чу́, -тиш гл. Сорить. Словник української мови Грінченка