солончак
СОЛОНЧА́К, у́, ч.
1. Грунт, який у поверхневому шарі містить легкорозчинні солі в концентраціях, що негативно впливають на розвиток сільськогосподарських рослин.
Можна сіяти [рис] й на таких малородючих грунтах, як солонці і солончаки (Хлібороб Укр., 4, 1966, 20);
Сива трава на солончаках біжить, як вода (Гончар, Тронка, 1963, 316).
2. Озеро або джерело з солоною водою.
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- солончак — солонча́к іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- солончак — -у, ч. 1》 Ґрунт, який у поверхневому шарі містить легкорозчинні солі в концентраціях, що негативно впливають на розвиток сільськогосподарських рослин. 2》 Озеро або джерело з солоною водою. Великий тлумачний словник сучасної мови
- солончак — Солонець Словник чужослів Павло Штепа
- солончак — СОЛОНЧА́К, у́, ч. 1. солончаки́ мн. Ґрунти з високим вмістом природних солей. Можна сіяти [рис] й на таких малородючих ґрунтах, як солонці і солончаки (з наук. літ.); Сива трава на солончаках біжить, як вода (О. Гончар). 2. Озеро або джерело з солоною водою. Словник української мови у 20 томах