сонцеликий

СОНЦЕЛИКИЙ, а, е, поет. Сповнений світлом і теплом сонця.

І землю нашу, землю сонцелику Дощі умиють молоді (Микола Нагнибіда, Вибр., 1950, 5);

Сонцеликий день;

// Який приносить щастя, радість.

А у Жовтні сонцеликому в славному великому, — Сила всім братам-народам виросла нова (Павло Тичина, II, 1957, 298);

Спокійно упаду в майбутньому бою За радість, за народ, Вітчизну сонцелику (Євген Фомін, Вибр., 1958, 93);

// Веселий, радісний.

Все ідуть колони, Рідні, сонцеликі (Григорій Бойко, 3 Дон. краю, 1952, 38).