сорока

СОРО́КА, и, ж.

1. Лісовий птах родини воронових з довгим хвостом і чорно-білим пір’ям, що видає характерні звуки — скрекотіння.

Понад поляною все яструби літають, ворони,.. сороки (Фр., IV, 1950, 52);

Десь заскрекотала на дереві сорока (Томч., Готель.., 1960, 254);

*У порівн. А дівчата, Мов ті сороки, цокотали (Шевч., II, 1963, 209).

◊ Зазира́ти (загляда́ти), як соро́ка в (на) [го́лу] кі́стку, жарт. — уважно приглядатися до чого-небудь.

Цілий вечір він просидів навпочіпки біля коритечка.., зазирав у нього, як сорока в кістку (Тют., Вир, 1964, 158);

Заглядає, як сорока на голу кістку (Номис, 1864, № 13792);

Соро́ка на хвості́ принесла́ що — кому-небудь стало відомо про щось (про відомості, одержані від того, кого не хочуть називати, чи невідомо звідки або від кого одержані).

— В вас, мамо, був Ломицький? — А тобі вже сорока на хвості принесла звістку? — сказала мати (Н.-Лев., VI, 1966, 56);

— Оце сорока на хвості принесла, що ви збираєтесь переселятись (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 34);

Як соро́ка ла́пою (по тину́) — те саме, що Як ку́рка ла́пою ( див. ку́рка).

Пише, як сорока лапою. Пише, як сорока по тину (Номис, 1864, № 6078);

Як соро́ка на тину́ (кілку́, колу́, рідше на терни́ні):

а) незручно.

Юрко і в клубі, і в драматичному гуртку, і на вулиці почував себе так, як сорока на тину (Чорн., Визвол. земля, 1959, 221);

Примощується [Левко] на воротях, як сорока на кілку (Стельмах, І, 1962, 280);

Примостивсь, як сорока на колу (Номис, 1864, № 13785);

б) невлаштовано.

Він живе, як сорока на тернині: вітер повернувся — полетіла (Укр.. присл.., 1963, 23);

в) (перев. із сл. вертітися, крутитися і т. ін.) неспокійно вести себе.

Вертиться, як сорока на тину (Укр.. присл.., 1955, 175);

[Як] соро́ка на хвості́ розно́сить — хто-небудь швидко поширює якісь чутки, широко оповіщає усіх або багатьох.

— Тепер Борух, як сорока на хвості, рознесе по всіх усюдах про весілля (Н.-Лев., І, 1956, 141);

— Чи рознесла сорока на хвості, Що я уже директорша? (Підс., Жарти.., 1968, 63).

2. перен. Про надмірно балакучу людину (перев. жінку).

Іван почув правдиву ненависть до тої сороки [княжни], що, здавалося, не мала ніякісінького розуміння про божий світ і про клопоти життя (Фр., III, 1950, 154);

— То тільки ви, сороки, як збіжитеся, то зараз не про діло, а про сни торочите, — зауважив Оксен (Тют., Вир, 1964, 108).