1. Словник української мови в 11 томах

спориш

СПОРИ́Ш, у́, ч., бот. (Роlygопит L.). Рослина родини гречкових з дуже галузистими або прямостоячими стеблами, яку використовують у народній медицині як в’яжучий і сечогінний засіб.

Позаростали стежки-доріжки, Де походили козакові ніжки, Позаростали споришами, Де походили з товаришами (Укр. нар. пісні, 1, 1964, 357);

Двір заріс споришем та зеленів, неначе луки повесні (Коцюб., І, 1955, 43);

На зарослій дрібним споришем і травою дорозі, де тільки біліють неглибоко вибиті колії, з’являється постать Данила Заятчука (Стельмах, II, 1962, 167);

*У порівн. Лемківка притоптана та завіяна пилом, мов той спориш на вигоні (Кос., Новели, 1962, 62).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. спориш — спори́ш іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. спориш — -у, ч., бот. Рослина родини гречкових з дуже галузистими або прямостоячими стеблами, яку використовують у народній медицині як в'яжучий і сечогінний засіб. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. спориш — СПОРИ́Ш, у́, ч., бот. Рослина родини гречкових з дуже галузистими або прямостоячими стеблами, яку використовують у народній медицині як в'яжучий і сечогінний засіб. Словник української мови у 20 томах
  4. спориш — Поширена на всій земній кулі трав'яниста рослина родини гречкових; в Україні 12 видів, найпоширеніші с. звичайний і с. Роберта — лікарські рослини; росте на полях, вздовж доріг, на пісках. Універсальний словник-енциклопедія
  5. спориш — Спори́ш і шпори́ш, -шу, -шем Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. спориш — Спориш, -шу м. раст. Poligonum aviculare L. Анн. 263. Ой не стелися, зелений споришу, а по крутій горі. О. 1861. IV. 103. Словник української мови Грінченка