справджувати

СПРА́ВДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., СПРА́ВДИ́ТИ, спра́вджу́, спра́вди́ш, док., перех. Запроваджувати, втілювати в життя, робити дійсним, реальним.

Самі вони ніколи не думали, не гадали. За них думала мати, а справджували її думку бородаєвці та піщани… (Мирний, І, 1949, 198);

Твої мрії мені подобаються, але справдити їх не так і легко, а чому се так, поговоримо потім, бо я вже тепер втомилась писати (Л. Укр., V, 1956, 340);

Але ця природа красна І байдужа, і німа. Невпросима, невмолима. Як пекельний той Харон! Їй одно перед очима, Щоб справдити свій закон… (Стар., Вибр., 1959, 24);

// Виконувати, робити і т. ін. що-небудь.

Хто, як не ми, спізнали це, справджуючи свій історичний похід і бачачи на кожному кроці, як жорстоко скривдила війна радянську матір. Скільки синів і дочок занапастили вороги (Довж., І, 1958, 335);

// перех. і неперех. Своїми діями, вчинками і т. ін. відповідати чому-небудь, бути гідним чогось; виправдовувати.

Знала [Надія], дядько злий на неї: вона не справдила його сподівань на роботі, підвела його (Баш, Надія, 1960, 170);

Важкувато було всій п’ятірці дівчат.. Та ніхто не сплохував: завтра Микола Дмитрович побачить, що і хіміки-аналітики, і лаборантки справдили його довір’я (Шовк., Інженери, 1956, 341).