співвітчизник
СПІВВІТЧИ́ЗНИК, а, ч. Людина, що має спільну з ким-небудь вітчизну.
Білів його красень корабель у водах найвіддаленіших архіпелагів, білосніжно сяяв під пальмами таких островів, де раніш нога його співвітчизників не ступала (Гончар, Тронка, 1963, 198);
Перша людина, яка проникла в космос, — це наш співвітчизник, громадянин Союзу Радянських Соціалістичних Республік Юрій Олексійович Гагарін (Рад. Укр., 14.IV 1961, 1).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- співвітчизник — співвітчи́зник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- співвітчизник — див. КРАЯНИН. Словник синонімів Караванського
- співвітчизник — -а, ч. Людина, що має спільну в ким-небудь вітчизну. Великий тлумачний словник сучасної мови
- співвітчизник — хохл. (соотєчєствєнік) земляк земляк Словник чужослів Павло Штепа
- співвітчизник — СПІВВІТЧИ́ЗНИК, а, ч. Людина, що має спільну з ким-небудь вітчизну. Білів його красень корабель у водах найвіддаленіших архіпелагів, білосніжно сяяв під пальмами таких островів, де раніш нога його співвітчизників не ступала (О. Гончар). Словник української мови у 20 томах
- співвітчизник — ЗЕМЛЯ́К (уродженець однієї з ким-небудь місцевості); КРАЯ́НИН, СПІВВІТЧИ́ЗНИК, БРАТ уроч., поет., КОМПАТРІО́Т заст. (щодо країни). Словник синонімів української мови