1. Словник української мови в 11 томах

співзвучний

СПІВЗВУ́ЧНИЙ, а, е.

1. муз. Який утворює співзвуччя.

Співзвучні ноти.

2. Який має схоже, подібне звучання; який має злагоджене, гармонійне звучання.

Співзвучні слова.

3. перен. Який відповідає чому-небудь, гармоніює з чимсь; внутрішньо схожий, подібний.

У цій суперечці, звичайно, було багато наївного, але було в ній і щось приємне, співзвучне її почуттям (Баш, Надія, 1960, 34);

Піддаючи різкій критиці естетику Лібельта, Шевченко висловлює свої погляди на мистецтво, співзвучні поглядам М. Чернишевського (Наука.., 3, 1961, 16).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. співзвучний — співзву́чний прикметник Орфографічний словник української мови
  2. співзвучний — -а, -е. 1》 муз. Який утворює співзвуччя. Співзвучні ноти. 2》 Який має схоже, подібне звучання; який має злагоджене, гармонійне звучання. Співзвучні слова. 3》 перен. Який відповідає чому-небудь, гармоніює з чимсь; внутрішньо схожий, подібний. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. співзвучний — СПІВЗВУ́ЧНИЙ, а, е. 1. муз. Який утворює співзвуччя. Співзвучні ноти. 2. Який має схоже, подібне звучання; який має злагоджене, гармонійне звучання. Співзвучні слова. 3. перен. Який відповідає чому-небудь, гармоніює з чимсь; внутрішньо схожий, подібний. Словник української мови у 20 томах
  4. співзвучний — СХО́ЖИЙ (який має багато спільного з ким-, чим-небудь, майже такий, як інший), ПОДІ́БНИЙ, ПІДХО́ЖИЙ розм., ПОХО́ЖИЙ розм., ДОСТЕМЕ́ННИЙ підсил. розм., ТОЧНІ́СІНЬКИЙ підсил. розм., ЗБІ́ЖНИЙ рідше; ВИ́ЛИТИЙ розм., ВИ́КАПАНИЙ розм. (перев. Словник синонімів української мови