спіймати

СПІЙМА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.

1. Наздогнати, зловити того (те), хто (що) рухається, віддаляється.

Як божевільний.. біга [Грицько] по селу і хіба спіймають та прив’яжуть, то оханеться (Мирний, І, 1954, 302);

Простягає [кіт] лапку до клубочка з ниткою, хоче його спіймати (Коцюб., І, 1955, 439);

Вороненя з гнізда упало, і я в траві його спіймав (Сос., II, 1958, 66);

Коней спіймали [партизани] між тополями, очистили сани від снігу і поклали на них поранених (Тют., Вир, 1964, 528);

*Образно. [1-й козак (до циганки):] Ану, заворожи, нехай я знаю, Якого я собі спіймаю щастя (Сам., II, 1958, 42);

// Схопити кого-небудь за щось.

Федір Іванович, спіймавши руку дівчини, міцно потиснув її (Головко, II, 1957, 596).

2. Захопити яку-небудь тварину як здобич, живцем.

Якось раз Данило Млака Захотів спіймати рака У потоці при горбу (Фр., XIII, 1954, 249);

Він розказував, як.. раз живого кабана на вулиці спіймали [бурсаки], закололи (Мирний, III, 1954, 210);

Він рибу варить! Лина, що спіймав уранці! Такого ситого! (Коцюб., II, 1955, 22);

Я зайчика зустріла, дрімав він на горбку. Була б його спіймала — зозуля ізлякала: ку-ку! (Тич., І, 1957, 36).

3. Вислідивши, розшукавши кого-небудь, затримати, заарештувати.

— І який там біс кублиться вночі на тому винограднику? Скоро спіймаю — поперебиваю ноги… — чує вона суворий батьків голос (Коцюб., І, 1955, 246);

— Хто це? — Я його спіймав у клуні в полові. Це — стражник! (Ю. Янов., І, 1958, 155);

— На всі шляхи пошли верхівців, щоб спіймали вчорашнього божого старця (Стельмах, І, 1962, 288);

// розм. Застати когось де-небудь.

Ще недавно Лобанова трудно було спіймати в кабінеті (Ткач, Плем’я.., 1961, 35);

// перев. на чому, перен., розм. Викрити кого-небудь, звинувативши в якихось негативних вчинках, діях і т. ін.

— Об чому се так загадалася? —.. Христя зиркне та так зразу й займеться! Неначе її на чому недоброму спіймають (Мирний, III, 1954, 221);

— Люди по соломинці збирали, а ти носилками розносиш? А худобу чим годувати будемо? .. Забирай носилки і більше з ними в артільний двір не приходь. Спіймаю ще раз — передам у суд (Тют., Вир, 1964, 28);

// перев. на чому, перен. Раптово помітити, виявити що-небудь у себе або в когось.

Дорошеві зробилося досадно, бо він спіймав себе на тому, що не позбавлений себелюбства (Тют., Вир, 1964, 162).

◊ В ло́жці [води́] не спійма́ти див. ло́жка;

В сту́пі не спійма́ти кого — те саме, що В ло́жці [води́] не спійма́ти ( див. ло́жка).

Усі народовці львівські держали себе в цій справі так, що, як кажуть, і в ступі їх не спіймаєш (Драг., II, 1970, 197);

На мі́сці зло́чину спійма́ти див. мі́сце;

Спійма́ти на гаря́чому див. гаря́чий.

4. перен., розм. Сприйняти органами чуттів.

Трудно було дитині спіймати химерну мелодію пісні (Коцюб., II, 1955, 308);

Якби людина захотіла припасти до неї [землі] щокою, то почула б, яка вона тепла, і спіймала б тонкий, ні з чим не зрівняний запах ніжного дихання (Тют., Вир, 1964, 187);

// Зрозуміти, збагнути.

Спійма́ти по́гляд (о́чі) [на со́бі] — відчути на собі чий-небудь погляд, зустрітися поглядами.

Кузнецов, спіймавши на собі її погляд, поспішив сказати: — У мене, товариші, є пропозиція зробити перерву (Головко, II, 1957, 466).

♦ О́близня спійма́ти див. о́близень;

Спійма́ти ля́паса — дістати удар по щоці або шиї долонею.

Спіймав [Оврам].. такого ляпаса — аж пика йому почервоніла, а потім і зелена стала, бо ручка в Параски-Роксолани була нівроку замашненька (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 259).