сп’янчити

СП’ЯНЧИ́ТИ, чу́, чи́ш, док., перех., діал. Сп’янити;

// безос.

Як випив три чарки, так його й сп’янчило (Сл. Гр.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me