сп’янчитися
СП’ЯНЧИ́ТИСЯ, чу́ся, чи́шся, док., діал.
1. Сп’яніти.
І жінку лає [коваль], і дочку; а як сп’ янчиться, то всі вікном утікають: зараз битись! (Вовчок, І, 1955, 34).
2. Спитися.
— Що ж то йому за лихо сталося? — Сп’янчивсь і вмер (Вовчок, І, 1955, 260).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- сп’янчитися — Сп’я́нчитися, -муся, -чишся, -чаться Правописний словник Голоскевича (1929 р.)