старкуватий
СТАРКУВА́ТИЙ, а, е. Який має вже ознаки старої людини, не зовсім старий (у 1, 3 знач.); підстаркуватий.
Софія з погордою глянула на трьох старкуватих та гладких німців, що сиділи близько неї (Л. Укр., III, 1952, 531);
Була се старкувата вже дівка, що виховалася при дворі та, не вийшовши замуж [заміж], так і лишилася тут (Фр., VII, 1951, 23).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- старкуватий — старкува́тий прикметник Орфографічний словник української мови
- старкуватий — див. підстаркуватий Словник синонімів Вусика
- старкуватий — СТАРКУВА́ТИЙ, а, е. Який має вже ознаки старої людини, не зовсім старий (у 1, 4 знач.); підстаркуватий. Софія з погордою глянула на трьох старкуватих та гладких німців, що сиділи близько неї (Леся Українка); Була се старкувата вже дівка... Словник української мови у 20 томах
- старкуватий — -а, -е. Який має вже ознаки старої людини, не зовсім старий (у 1, 3 знач.); підстаркуватий. Великий тлумачний словник сучасної мови
- старкуватий — I. ЛІ́ТНІЙ (середнього віку), НЕМОЛОДИ́Й, В ЛІТА́Х, СТАТЕ́ЧНИЙ, ПОВА́ЖНИЙ, СОЛІ́ДНИЙ, ПІДТО́ПТАНИЙ розм.; СТАРКУВА́ТИЙ, ПІДСТА́РКУВАТИЙ, ПРИСТА́РКУВАТИЙ, ПО́СТАРИЙ розм.; ПРИ́СТАРИЙ заст., ДОХОДЖА́ЛИЙ діал. Словник синонімів української мови
- старкуватий — Старкува́тий, -та, -те Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- старкуватий — Старкуватий, -а, -е Старообразный. Старкувата жінка. Словник української мови Грінченка