стихаючий

СТИХА́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до стиха́ти.

Довго не стихаючим «ура» вітав пролетаріат свого вождя (Біогр. Леніна, 1955, 154);

// У знач. прикм.

З двору Липтакового вийшов Ребрик, а Липтак залишився біля хвіртки, не відходив: прислухався до стихаючого стукоту кроків свого приятеля (Томч., Готель.., 1960, 43);

Проїхали [солдати] якийсь вокзал. За ними линули стихаючі звуки австрійського гімну (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 297).