стремління
СТРЕМЛІ́ННЯ, я, с. Сильне бажання, непоборний потяг до здійснення чого-небудь; прагнення.
— Всі мрії і всі почуття ми зілляли в одне єдине стремління — прагнення перемоги… (Гончар, III, 1959, 135);
— Досвід керівної роботи в тебе є. А от чи є бажання, не знаю. А воно в твоїй роботі чи не основне. Буде бажання, буде стремління, і справа піде вперед (Мушк., Чорний хліб, 1960, 48);
// перев. мн. Наміри, помисли, задуми.
Мов крильми підносить душу Міць нових стремлінь, І бажаю правди світу, Праці і вражінь (У. Кравч., Вибр., 1958, 199);
За багато років роботи в школі він добре вивчив дитячу душу. Знав, що стремління юних бувають такі непевні і мінливі, як погода ранньої весни (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 20);
Словесник формує душу вихованця — його переконання, погляди, стремління, оптимістичну впевненість в своїх силах (Літ. Укр., 26.IX 1969, 2);
*Образно. Землі я радість розумію, Стремління квітів знаю. Людей схвильовану надію І в осінь відчуваю (Гірник, Стартують.., 1963, 43).
Значення в інших словниках
- стремління — стремлі́ння іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
- стремління — Намага, Прага, потяг, нахил Словник чужослів Павло Штепа
- стремління — СТРЕМЛІ́ННЯ, я, с. Сильне бажання, непоборний потяг до здійснення чого-небудь; прагнення. – Всі мрії і всі почуття ми зілляли в одне єдине стремління – прагнення перемоги... (О. Гончар); – Досвід керівної роботи в тебе є. А от чи є бажання, не знаю. Словник української мови у 20 томах
- стремління — -я, с. Сильне бажання, непереборний потяг до здійснення чого-небудь; прагнення. || перев. мн. Наміри, помисли, задуми. Великий тлумачний словник сучасної мови
- стремління — ПРА́ГНЕННЯ до чого, чого, з інфін., яке (настійне, активне виявлення внутрішньої потреби в чому-небудь, у здійсненні чогось тощо), ПО́ТЯГ до чого, ТЯЖІ́ННЯ до чого, ТЯ́ГА до чого, рідше, ПОРИВА́ННЯ до чого, яке, ЖАДА́ННЯ чого, з інфін. Словник синонімів української мови